Index   Давление    Лечение   Создатели  

Тягнибок феномен політичної проктології? - Портал Компромат Украины

Виктор Второй: юзом, юзом, жопой,. - Портал Компромат Украины ЮА и

Олег Тягнибок Голова ВО "Свобода" 01 грудня 2011, 10:31

Відомий французький мислитель Ернест Ренан колись сказав: "Нація – це щоденний плебісцит". Продовжуючи його думку, зазначу, що це – постійний екзамен, це постійна готовність дати відповідь на виклики, які стоять перед Нацією. У новітній історії українці цей іспит складають успішно.

Чого не скажеш про нинішню владу в Україні. Яка, якщо і складає якийсь екзамен, то хіба що з агресивної українофобії та ненависті до Української держави.

Двадцять років тому, після століть бездержавності, на референдумі 1 грудня 1991 року українці сказали рішуче "так" Українській Незалежності. Прагнення волі і пасіонарність українців на той момент були настільки сильними, що й національні меншини, які проживали в Україні, визнали і підтримали волю нашої Нації. І навіть комуністична антиукраїнська більшість у парламенті – так звана "група 239" – була настільки деморалізована, що не змогла зупинити відновлення української державності.

Результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року були зримим виявом політичної волі української Нації до побудови незалежної держави. Цю волю не змогли ні задушити століття окупації, ні вбити терор, депортації та навіть геноцид, який чинили окупанти.

Референдум 1 грудня 1991 року – це перший у нашій новітній історії і, головне, успішний приклад прямого народовладдя, коли Нація безпосередньо вирішувала свою долю. До речі, вдруге українська Нація вдалася до прямого народовладдя у 2004-му, коли мільйони людей вийшли на вулиці проти свавілля влади і фальсифікацій. Тоді народ як джерело влади надав "помаранчевим" політикам безмежний кредит довіри на зміни в державі.

Двадцять років тому колосальна підтримка Незалежності на референдумі продемонструвала єдність українців з усіх без винятку областей, з усіх куточків України – без поділу на Схід чи Захід, Південь, Північ чи Центр.

Проте, референдум 1991 року так само засвідчив глибинний розкол між українською Нацією і совєцькою окупаційною адміністрацією, яка залишилася при владі. Минуло 20 років від референдуму, а влада, що складається з окупантів, їхніх нащадків та доморослої прислуги, так і залишається антиукраїнською. Саме тому влада грабує нещадно країну та визискує народ, а ще – постійно і безкарно паплюжить наші цінності: мову, історію, традиції.

Це сталося тому, що політикум – як націонал-демократи, так і комуністи – нав'язали українцям думку, що досить того, щоб окупант змінив прапори з червоно-голубих на синьо-жовті – і він автоматично перетвориться на "державника". Хтось із них у це наївно вірив, але більшість свідомо дурила громаду з єдиною метою – втриматися при владі. Тому в Україні, на відміну від інших у недавньому окупованих Москвою держав – Чехії, Польщі, Литви тощо – не відбулося люстрації. Ми не розірвали ті пута, якими були припнуті до Кремля і Луб'янки. Ми не пройшли морального очищення від вантажу десятиліть московської окупації.

Усі 20 років Незалежності нас – українців – переконували, мовляв, "необхідний компроміс із владою". Це робили так звані націонал-демократи в кінці 80-х – на початку 90-х, коли твердили, що без комуністів не вдасться зберегти територіальну цілісність; це робили ті самі діячі наприкінці 90-х, наполягаючи на тому, що "господарник" Кучма буде добрим Президентом; це робили "помаранчеві" ідеологи "меморандумів", "широк" і "ПРиБЮТів". Це намагаються робити й сьогодні.

Годі говорити про результати цих компромісів! Вони завжди оберталися змовою антиукраїнських кримінально-олігархічних кланів проти української Нації. Про це свідчить двадцятилітня історія Незалежності.

Нині для всіх стає очевидним, що в Україні зріє третя у новітній історії українська революція. Вона об'єднає всю Націю в боротьбі за соціальну та національну справедливість. І, без сумніву, вона буде переможною лише тоді, коли революційною мітлою вимете антиукраїнську владу з її кабінетів, зламає систему окупаційної адміністрації та наведе в державі національний порядок.

Маємо скласти цей іспит успішно. Як тоді – на референдумі 1 грудня 1991 року.

P.S. 20 років тому, разом із активістами Студентського Братства Львівського медінституту, ми агітували за Україну на теренах козацької Миколаївщини. Під час референдуму були спостерігачами у Первомайському районі Миколаївської області.

Пам'ятаю, як нас із моєю молодою дружиною в якості офіційних спостерігачів місцева влада села Софіївка розмістила на нічліг у страшнючий і холоднючий, совєцького типу гуртожиток. Я там до п'ятої ранку агітував якихось роботяг проголосувати за Україну і українського Президента. А вже о шостій треба було бути "у всеозброєнні" на дільниці. Спати хотілося страшенно, але я пишався, що навернув кілька "заблукалих душ", і буде кілька додаткових голосів за Україну. Моєму розчаруванню не було меж: вони просто не прийшли на дільницю, бо були з іншого регіону і голосувати там не могли)))

Я – по ту сторону об'єктива.

Источник: http://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/4ed73...


Мнение
Lambordghini 21.09.2015
Олег Тягнибок Голова ВО "Свобода" 01 грудня 2011, 10:31 Відомий французький мислитель Ернест Ренан колись сказав: "Нація – це щоденний плебісцит". Продовжуючи його думку, зазначу